Skip to Content

Налагодження взаємодії органів державної влади із засобами масової інформації

ПОКАТІЛОВА  ОКСАНА ІВАНІВНА

 

головний спеціаліст

служби у справах дітей

Черкаської облдержадміністрації

 

 

НАЛАГОДЖЕННЯ  ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

ІЗ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

 

ВСТУП

МІСЦЕ І РОЛЬ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ В ДЕМОКРАТИЧНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

 

  Здійснення державної інформаційної політики України у напрямі забезпечення доступу громадян до інформації, відкритості владних структур вимагає вдосконалення співпраці органів державної влади і засобів масової інформації.

          У розбудові незалежної держави та громадянського суспільства ЗМІ належить особлива роль. Невипадково про засоби масової інформації часто кажуть як про „четверту владу”. До законодавчої, виконавчої та судової влади додається контроль громадськості за діяльністю відповідальних осіб. Журналісти – це посередники між владою і населенням, а вільні, незалежні ЗМІ – одна із граней громадянського суспільства.

          У сучасному українському суспільстві соціальна роль ЗМІ постійно зростає. Найважливіша функція мас-медіа – давати об’єктивну інформацію, на основі якої можна скласти реальну картину сьогодення, здійснювати контроль за роботою різних гілок влади, порушувати актуальні питання державного будівництва, стежити за розв’язанням важливих проблем, залучаючи громадян до активної участі в управлінні соціальними процесами. Інформуючи населення, ЗМІ формують у людей навики аналізу діяльності влади, здатності захищати власні погляди, підвищують відповідальність влади за її дії.

          Конституція України створила достатні правові основи інформаційної діяльності особи, суспільства і держави, проголосила політичний, економічний, ідеологічний плюралізм (багатоманітність) та заборону цензури.  У розвиток її положень прийнято ряд законів про інформацію (за останні роки у галузі регулювання діяльності ЗМІ відбувся справжній законотворчий вибух: діяльність українських ЗМІ регулюється майже 300 нормативно-правовими актами, серед країн СНД Україна посідає чи не перше місце за кількістю вказаних актів), створено Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення України, Державний комітет телебачення і радіомовлення України, здійснюються заходи інформаційної безпеки України, передбачено відповідальність за порушення закону про свободу інформації.

 

2. ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ІЗ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ  НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

           У часи тоталітаризму практично завжди ЗМІ були для влади лише засобами пропагування, вони не вважалися самостійними політичними гравцями, були повністю підзвітні й підконтрольні владі. Перетворення, здійснені після здобуття незалежності, ще не забезпечили у повній мірі бажаних демократичних змін в медіа сфері України. На жаль, в українському суспільстві, з одного боку, є загальні політико-правові гарантії свободи слова, а з іншого зберігається підґрунтя виникнення проблем у взаєминах влади та ЗМІ.

          Найхарактернішим способом обмеження свободи слова є перешкоджання журналістській діяльності у вигляді приховування чи замовчування інформації. На жаль, не всі чиновники усвідомлюють, що вони керують не для того, щоб панувати, а щоб надавати громаді послуги, і надання їй інформації – їхній обов’язок. Працівники ЗМІ не мають достатньо інформації, щоб об’єктивно оцінити й висвітлити ті чи інші події. Влада “закриває” інформацію, не вміє чи не хоче її дати, і журналісти судять про проблеми на свій власний розсуд, користуючись доступними, але не завжди компетентними джерелами. Гострі теми, які обговорюють засоби масової інформації, залишаються владою проігнорованими. Таким чином у журналістів виникають підстави для незадоволення. Типовими є їхні закиди в бік влади: “Чому нам весь час щось недоговорюють?”, “Чому повідомляють тільки про успіхи й не визнають недоліки?”, “Коли можна буде поспілкуватися з людиною, що володіє достовірною інформацією?”

          Сучасність вимагає від органів державної влади відкритості, гласності, доступності інформації для журналістів місцевих і регіональних ЗМІ про урядову політику, програми, дію органів місцевого самоврядування, державні органи та посадових осіб. Це задекларовано багатьма законами, прийнятими за період становлення України, як незалежної демократичної держави. Але проблема в тому і полягає, що чиновники, порою не умисно, цих законів не дотримуються, відмовляють журналістам у наданні інформації, яка не заборонена до оприлюднення, що негативно впливає і на висвітлення роботи органів державної влади. Особливо багато проблем щодо доступу до інформації виникає при висвітленні екстремальних подій, катастроф, аварій. Ще  закритішими для ЗМІ є земельні питання, використання бюджетних коштів. Багато проблем виникає при намаганні отримати вичерпну інформацію від судової гілки влади. Громадяни, не маючи достовірної інформації, трактують важливі для країни питання по-своєму.                

          Статистика підтверджує, що тиск на свободу слова не зменшився, він просто став лицемірнішим і хитрішим. За результатами статистичних даних, зібраних Інститутом масової інформації, показник  непрямого економічного і політичного тиску 2009 року зріс більш ніж удвічі порівняно з показником 2008 року (79/32 відповідно). Вдвічі збільшилась кількість випадків перешкоджання журналістській діяльності, цензури (38/19) (Додаток 1).

          Сьогодні самі журналісти вважають, що реальне місце ЗМІ в нашому суспільстві визначають їх засновники, а масштаби свободи слова залежать від розмірів їхніх банківських рахунків. Тут є над чим замислитися всім, хто справді зацікавлений у наповненні реальним змістом поняття “свобода слова”. Одним із  найпоширеніших засобів тиску на ЗМІ залишаються судові позови. Як правило, посадові особи мають претензії до ЗМІ, які критикують їхню діяльність або органи, які вони представляють. Головна ж мета таких позовів полягає не в спростуванні необ’єктивної інформації, а в закритті газети чи телерадіокомпанії шляхом висунення непомірної суми відшкодування моральних збитків.

          Утиски засобів масової інформації з боку владних структур різного рівня призводять до того, що закриваються видання, радіо- і телепередачі, на вулицю виставляються десятки журналістів. Не бракує і фактів брутального втручання засновників у редакційний процес, а тих, хто не дослуховується до “порад” також звільняють. Переслідування, утиски журналістів трапляються в усіх регіонах України. Найяскравіший приклад – конфлікт у районному центрі Городище Черкаської області, що виникнув у липні 2010 року, коли колектив районної газети „Вісник Городищини” після зустрічі з головою районної державної адміністрації, який грубо, некомпетентно розмовляв з працівниками редакції, одностайно подав заяви на звільнення, забрав трудові книжки і зареєструвався у центрі зайнятості.

          Ще один улюблений прийом тиску на ЗМІ – упереджені перевірки, коли до них раптово виявляють „зацікавленість” податківці, пожежні та інші інспектори.

          Різні завдання і відмінність у поглядах на одну й ту ж подію з боку влади та ЗМІ може датися взнаки й викликати напруження у стосунках. І все ж, навіть якщо йдеться про суто робочі стосунки, влада не завжди задоволена поведінкою журналістів: “Чому вони роздувають з мухи слона?”, “Чому перекручують те, що я сказав?”, “Чому виривають окремі фрази з контексту?” – такі запитання можна почути від представників влади.

          Неможливо заперечити факт існування в Україні політичної цензури, яка здійснюється різними методами: чи то усними розпорядженнями, чи відповідними документами інструктивного спрямування, що виходять із владних структур. Не можна змовчати і про різновид цинічної форми політичної цензури – її своєрідну „невидиму руку”, коли немає конкретного заборонного документа, але всі розуміють, що вона, цензура, діє. „Невидима рука” цензури чітко визначає „правильні” й „неправильні” публікації, авторитетних і дискредитованих політиків. Часто про факти, що мають неабияке значення в межах України, не повідомляють ні національний канал, ні головні телерадіокомпанії й газети, інформація про резонансну подію в регіоні замовчується. А якщо яка-небудь опозиційна газета буквально рядком повідомляє про цю подію, то потім має серйозний клопіт від органів влади.

          Бути об’єктом похвали і критики, зрозуміло, це не одне і теж. Звідси – і позбавлення ЗМІ інформації, і вимоги до їхніх керівників про що та про кого і як повідомляти, і заборона критики.

          Контроль і обмеження сучасних українських засобів масової інформації особливо чітко можна простежити під час виборів. Лише окремим незалежним, тобто недержавним, мас-медіа вдається донести різні думки до аудиторії. Це все трапляється через страх чиновників перед правдивим словом.

          Звичайною практикою в ЗМІ стали замовні матеріали („джинса”). Це одна із найпоширеніших хвороб медіа. І це не є секретом для політиків, влади. Чому ж тоді процес не припиняється? Чому кандидати в народні депутати не відмовляються від незаконних і неетичних методів агітації? Вагомий чинник – те, що журналісти досить часто не мають навіть власного пристойного житла, і коли надходять певні сумнівні пропозиції, то можуть їх і прийняти. Саме економічна залежність штовхає видання або в обійми державних чиновників, або магнатів, яких медіа цікавлять як засіб впливу на суспільство і проштовхування вигідних рішень. Це неетично, але ж, мабуть, і на державному рівні треба думати про повагу до працівників ЗМІ, у яких заробітна плата є відверто незадовільною. Це важлива соціальна проблема.

          Отже, замовні статті, з одного боку, - це примітивна купівля-продаж, а з іншого – це питання державної безпеки. Адже й інформаційні „качки”, які час від часу запускаються у нашому інформпросторі, кимось оплачуються і комусь дуже потрібні (Додаток 2).

          Національна Спілка журналістів України неодноразово зверталася до Президента України, представницьких і виконавчих органів влади аби вони захистили журналістські колективи від брутального втручання в їхню діяльність горе-адміністраторів, вживали заходів щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації. 16.07.2010 голова Національної спілки журналістів України І.Лубченко звернувся до уряду з проханням про необхідність проведення Головним управлінням державної служби службового розслідування випадків втручання обласних, міських і районних держадміністрацій Одеської, Луганської, Харківської, Сумської, Черкаської і Чернігівської областей у редакційну політику та журналістську діяльність.

          Проблемними залишається питання щодо роздержавлення комунальних та державних ЗМІ. Чи дійсно свобода ЗМІ полягає тільки у їх відокремленні від владних структур?

          Журналісти теж бувають винні в тому, що немає належних партнерських стосунків з органами державної влади. Велика біда сучасної журналістики – падіння професіоналізму журналістів. Те, що зараз журналістів готують у 30 вузах, зовсім не означає, що в пресу приходять тільки кваліфіковані фахівці. Досить часті конфлікти виникають через несумлінність, необ’єктивність журналіста, який підготував матеріал. Тож варто пам’ятати, що законодавство визначає відповідальність за некоректно подану інформацію. Крім того – через подання викривленої інформації журналісту перестануть довіряти як фахівцеві.

          Кодекс професійної етики українського журналіста визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні своїх професійних обов’язків з тим, щоб утверджувати добро і справедливість. Фахівці визначають сім основних стандартів журналістики – оперативність, точність, повнота, збалансованість, відокремлення фактів від коментарів, достовірність та простота. На жаль, на практиці деякі журналісти не завжди дотримуються принципів професійної етики.

          На стосунки з органами державної влади впливає і те, що журналісти полюбляють критикувати владу, іноді безпідставно, щоб здобути дешеву популярність.

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ  ВЗАЄМОДІЇ  ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ІЗ ЗАСОБАМИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

          Є певні загальні правила, основні принципи взаємовідносин влади зі ЗМІ, яких потрібно дотримуватись.

          Запобігати можливим непорозумінням між органами державної влади і ЗМІ допомагає позитивний і конструктивний підхід. Представникам влади при виникненні складних ситуацій з журналістами треба враховувати, що журналіст не може знати всього того обсягу проблем і відповідальності, який взяла на себе влада. Журналісту треба надати можливість глибше оцінити реальну ситуацію, занурити його у  вир фактів і завдань, які вирішуються. Тоді дії влади будуть зрозумілі правильно.

          Журналіст має чітко орієнтуватися в „коридорах влади”, знаючи структуру, функціональні обов’язки та повноваження підрозділів і посадових осіб. Фахівці, що працюють в органах влади, здатні гідно оцінити тих, хто виявляє розуміння специфіки їхньої роботи.

          Важливо і необхідно знати закони про ЗМІ й обговорювати їхні положення з журналістами. Конфлікти виникають через те, що кожна із сторін по-різному розуміє ті чи інші положення законів і наполягає на своєму. Обговорення “правил гри” здатне зняти проблеми.

            Правильний підхід органів державної влади  – не чекати, коли ЗМІ зацікавляться їх діяльністю, почнуть ставити питання, а проявляти ініціативу й забезпечити газети широкою й вичерпною інформацією, яку б вони хотіли донести до населення.

            Інформація, що надається ЗМІ, має відповідати інтересам аудиторії,  має бути актуальною, достовірною і конкретною (гріх багатослів`я притаманний деяким керівникам, коли вони говорять “ні про що”, нудні доповіді і звіти, усілякий офіціоз не дуже пошановується).

          Важливо відпрацювати оперативну систему відповідей на запити редакцій. Система обліку важливих питань, які регулярно обговорюються,  дозволить взаємодію з редакціями піднести на вищий рівень.

          Органи державної влади повинні працювати зі ЗМІ за визначеним планом, а не згадувати про них лише в гострі моменти. Співпраця органів державної влади із ЗМІ має відбуватися постійно.

          З метою налагодження  взаємодії органів державної влади із засобами масової інформації органам державної влади варто: підвищити культуру реагування на критику. Цілком обґрунтована і конструктивна критика дуже необхідна й має позитивний суспільний ефект. Громада має право оцінювати і, відповідно, критикувати роботу органів влади. Читачам інформація про роботу влади завжди цікава. Це тема, яку люди обговорюють, коли збираються разом. Отже, газети, які намагаються задовольняти інтереси своїх читачів і, таким чином, збільшувати свої тиражі, мають навчитися сміливо критикувати недоліки в діяльності влади, яка дає для цього підстави (наприклад, ремонт шляхів). Без критики ніколи не було і не буде руху вперед. Органам державної влади не варто боятися критики, критика ЗМІ на адресу влади не повинна засмучувати. Навпаки, потрібно цінувати цікавість до власної діяльності та привчатися використовувати таку критику для користі справи. Публічне критичне зауваження завжди дає можливість відповісти, розпочати дискусію і використати зайвий привід, щоб нагадати читачам про роботу, яку робить влада для загального добробуту.

          Необхідно використовувати ЗМІ для організації вирішення проблем; своєчасно спростовувати необґрунтовані публікації, що покаже громадськості, що органи державної влади не збираються визнавати безпідставні звинувачення; публічно визнавати свої помилки, що дозволить зберігати довіру до органу державної влади.

          Останнім часом популярним методом спілкування влади й населення стали “гарячі телефонні лінії”, що організовуються газетами й телекомпаніями за допомогою прес-служб. Журналіст має постійно контактувати з прес-службою, щоб знати про всі заплановані заходи та події, швидко дізнаватися інформацію щодо контактів з конкретними службами влади та посадовцями, думку яких з певного питання він вважає за потрібне відобразити в коментарі чи інтерв’ю. Непогано, якщо прес-служби систематично готують для ЗМІ прес-релізи та інформаційні звіти про діяльність тієї чи іншої владної організації.

          Оперативний засіб спілкування з журналістами – відгук на публікацію, телепередачу або лист до редакції.

          Найбільш поширеним засобом спілкування влади і ЗМІ залишаються прес-конференції і брифінги.

          Добре зарекомендували себе зустрічі керівників органів влади з головними редакторами, видавцями, директорами ЗМІ, які організовують не так для інформування, як для підтримки конструктивних стосунків між владою і ЗМІ. Про людину, з якою щойно спілкувався, набагато складніше написати неправду, ніж про ту, яку не знаєш.

          Чудовим заходом спілкування може стати зустріч керівників органу влади з колективом редакції. Для представника влади така зустріч – можливість відчути настрій редакційного колективу, краще уявити собі, як тут формується думка з актуальних проблем, познайомитися з провідними журналістами.

          Ще одна цікава форма спілкування – це спільні виїзди з працівниками ЗМІ за конкретними адресами.

          Нарешті, сучасні Інтернет-технології дають можливість розсилати електронні повідомлення до редакцій. На сайті, який сьогодні є в більшості органів влади, можна викладати небанальну, справді важливу інформацію та новини про діяльність організації.

            Все вищенаведено сприятеме спрощенню зв’язків органів державної влади зі ЗМІ, створенню більш відвертих стосунків із журналістами, завдяки яким дії влади будуть більш зрозумілими для читачів і глядачів.

 

3.1. Взаємодія влади із ЗМІ на Черкащині

З метою створення ефективної системи інформування населення області про стан суспільно-політичного і економічного життя, діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, забезпечення належного фінансування діяльності комунальних ЗМІ відповідно до вимог законодавства України облдержадміністрацією ініційовано розробку та  прийняття  Програми розвитку засобів масової інформації та розширення поінформованості населення Черкаської області на 2007 – 2011 роки, яку схвалив депутатський корпус обласної ради.

ЗМІ Черкащини є джерелом інформації для реагування представників органів виконавчої влади на критичні зауваження, виникнення зон соціальної  напруги. Зокрема, в обласних газетах „Черкаський край”, „Нова Доба”, „Прес-центр”, постійно публікуються матеріали про вжиті облдержадміністрацією заходи реагування. Проводяться наради-семінари, „круглі столи”, тренінги для журналістів, редакторів комунальних і незалежних ЗМІ області за участю керівництва   облдержадміністрації, під час яких йдеться не лише про успіхи і здобутки, але й про загальнодержавні і регіональні проблеми, які потребують негайного вирішення. Головним управлінням з питань внутрішньої політики облдержадміністрації надається юридична допомога редакціям комунальних газет щодо приведення їх статутів у відповідність до чинного законодавства України.

Відповідно до розпорядження облдержадміністрації від 06.06.2005 № 242 в області щорічно проводиться творчий конкурс редакцій друкованих, електронних засобів масової інформації та журналістів області, підсумки якого підводяться напередодні Дня журналіста.

 

4. ВИСНОВКИ

          У демократичному суспільстві вважається цілком природним прагнення влади  впливати на засоби масової інформації з метою використання їхніх можливостей для вирішення тих завдань, які вона перед собою ставить.  Держава може і повинна бути важливим чинником регулювання діяльності засобів масової інформації і свободи слова.  Але відсутність чіткої межі в цій сфері може призвести або до посилення елементів тоталітарності, коли домінує контроль влади над засобами масової інформації, або до псевдодемократії, коли вседозволеність позбавляє газетно-журнальні публікації та телерадіопрограми конструктивізму і ефективності.

           ЗМІ незамінні для органів державної влади в роботі з широкими колами громадськості. Засоби масової інформації та органи державної влади постійно взаємодіють між собою, а тому взаємозалежні. Держава має можливість впливати за допомогою ЗМІ на формування людського світобачення. ЗМІ впливають на аудиторію, формуючи „тему дня”.  Державні ЗМІ – важлива ланка інформаційної безпеки України. Органи державної влади і ЗМІ мають бути партнерами.   

          Відносини органів державної влади зі ЗМІ мають двосторонній характер. З одного боку, орган влади прагне передати інформацію про себе до ЗМІ, з іншого – відслідковувати зміст масових комунікацій з ряду питань, у тому числі й про себе. Недарма часто використовуємо саме термін “взаємодія”, тобто “взаємна дія, взаємний вплив”, поєднання зусиль.

          Що краще організована робота влади з редакцією, то менше підстав для взаємних непорозумінь і конфліктів. Взаємоповага й довіра обох сторін роблять свою справу, перетворюючи буденний процес інформування населення в результативну й корисну для суспільства роботу.

 

       Використані джерела інформації:

       1. Конституція України. – К., 1996.

2. Інформаційне законодавство України. Збірник законодавчих актів у 6 томах. За загальною редакцією академіка НАН України Ю.С.Шемшученка та І.С.Чижа. Київ ТОВ Видавництво «Юридична думка» 2005.

       3. Українське законодавство. Засоби масової інформації, підготовлено Програмою правового захисту та освіти ЗМІ при IREX Про Медіа Київ 2002.

       4. Пронченко О. Політична складова функціонування сучасних ЗМІ //Історичний журнал.- 2007 № 6.- с.34-41.

       5. Литвин В. „Одкровення від Литвина” Журналіст України № 4, 2005.

       6. Лубченко І. /Матеріали „круглого столу” „Державні ЗМІ в Україні, суспільні місце, роль і відповідальність” //слово Просвіти.- 2008.10-16 квітня  № 15, с.1,6.

       7. Ляпоненко М. „Замовні статті – PR, не PR?” Журналіст України    № 11, 2007.

       8. Мізернюк С. Складові інформаційного суверенітету /Матеріали „круглого столу” „Державні ЗМІ в Україні, суспільні місце, роль і відповідальність” //слово Просвіти.- 2008.10-16 квітня № 15, с.1,6.

       9.Плаксюк Ю. „Швидко роздержавивши ЗМІ, ми ризикуємо залишитися без місцевої преси” Журналіст України № 4, 2010.

       10. Рак О. „Державна монополія на Мас-медіа” //Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку” Черкаси,2007, ст.108-111).

       11.Томенко М. Доповідь на парламентських слуханнях „Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова і цензура в Україні, 2002 рік.

0
Ваш голос: Ні


Отдых с детьми на море, Крым, Севастополь, Любимовка.